Нюта Акімова | Письменниця | Блогер
4 т +2
followers
4 т
reach
4%
ER
-
response time
0
deals
0.0
rating
Send message Create an offer
Description

тут чесно, розумно та від ❤️ моя книга, тгк, підтримати автора 🔽

What I Don't Promote: казино, ставки, кріпта

Barter Payment: цифрові послуги, психологія

#книги: 29 #роздуми: 22 #текст: 21 #психологія: 21 #стосунки: 16 #письменникиукраїни: 15 #письменництво: 11 #думкивголос: 10 #книжкиукраїна: 10 #цитатиукраїнською: 9
Follower Growth
Audience Demographics

Gender

Age

Top Countries

Top Cities

Stories
322
Найсмішний мем для письменників на основі реальних пошукових запитів читачів) *скоро я напишу книжку про владного героя, який с потраплянкою спочатку ненавидилися, а потім покохалися, і все це було відверто та в магічною академії. Не шучу!!! Якщо що, я не проти любовних романів, але мені важко уявити, що тільки в них зараз зацікавлені читачі.
287
А ще не забуваємо, що в мене є тгк, де я ділюся тим, що не влазить в інсту)
295
Дуже хочеться кушати, але на вулицю не хочеться *Сьогодні у Болгарії апокаліпсис як у Одесі був
327
Уривки з сьогоднішнього розділу моєї книги, яку можна читати ось тут *це не самий жорсткий розділ. Нажаль
362
Прикрашаємо та насолоджуємося!) Насправді є дофіга рецептів приготування, але найпростіший з маслом вершковим, часником, лимонам та петрушкою найкращій) іноді трохи додаю голубого сиру
409
У цей час трохи підсмажуємо часник у маслі, щоб він став золотим. Виймаємо, загружаємо мідії. Врубаємо вогонь на повну силу, чекаємо 3-4 хвилини. Достаємо мідії
470
Не знаю навіщо, але ось вам інструкція з приготування мідій у черепках) *смачні мідії - тільки свіжі, які в "домівках". Якщо ви їли лише заморожені, то значить, ви не їли справжні мідії😅 Так от. Треба їх помити від піску та прибрати "бороди" - водорості,якими вони чіплялися за камінці. Потім трохи у холодну воду занурюємо
103
Старість — це коли... ...у бокалах, з яких ти раніше глушила вінішко, готуеш зожний десерт 😅
Media
Коли мені було 13, вперше почула на свою адресу: «Ну, ти не красуня, звісно… але й не уродка». Сказали наче з усмішкою. Треба ж було якось підтримати, коли я вперше в житті почала нити, що на мене не звертає увагу хлопець, який мені подобається. Потім це повторювалося, хоча я й не дуже-то просила чиюсь думку. Подруги, знайомі, хлопці, випадкові люди. Хтось з насмішкою, хтось наче заспокоює: «У тебе просто незвична зовнішність». «Ти на любителя». «Не всім бути моделями». «Щось у тобі є». Іноді я справді в це вірила. Дивилась у дзеркало й уявляла якусь версію себе — з більшими губами, яскравішими очима, довгим волоссям, стрункішою, "правильнішою". Здавалося, варто тільки трохи прибрати поганого— і стільки ж додати, але іншого, гарного, — й раптом усе зміниться. Погляди стануть теплішими, повідомлення — частішими, почуття — справжніми. Життя — наче збираєш себе по шматочках, щоб стати соціально прийнятною. Але з часом у цій гонитві я раптом побачила: кожне нове "недостатньо" не наближало мене до щастя, а лише піднімало нову планку. І тоді… я зрозуміла: Ти ніколи не будеш «достатньою» для людини, якій ти просто не подобаєшся. Ти ніколи не станеш Відповідною для Невідповідного. Ось і вся суть. Ні вага, ні макіяж, ні усмішка, ні правильне світло — нічого не змусить тебе стати Відповідною для Невідповідного. Бо відповідним не треба пояснювати, чому ти красуня, або чому ти не потвора. Їм насправді байдуже. А ось не байдуже якраз тим, для кого ти Невідповідна. Їм дуже важливо пояснити тобі, чому — ні. Чому ти трохи не дотягуєш. Чому ти майже. Чому «щось у тобі є», але недостатньо, щоб це «щось» полюбити. Їм важливо окреслити межу між «подобається» і «не чіпай», між «ти норм» і «не моя». І роблять вони це так, ніби піклуються, ніби попереджають. Але насправді — просто закріплюють твоє місце за шкалою припустимого. #книги #письменникиукраїни #текст #роздуми #стосунки #психологія #дитинство #кращаверсіясебе #краса #кохання 20 т 223 3 21
Рецепт щастя простий, ну що ви: треба просто звільнитися з нелюбимої роботи, піти від нелюбимого чоловіка, бонусом купити свічки, послухати афірмації, записатися на йогу — і ось ти вже любиш себе. І одразу ж увесь світ кидає до твоїх ніг усі блага. Тільки от проблема в тому, що більшість людей під любов’ю до себе розуміють не прийняття, а культ его. Хіба вписується в цей культ справжня особистість — з помилками, неідеальним тілом, втомою і страхами? Ми любимо лише свої «інстаграм-версії». Ви можете мені зараз заперечити й сказати: Нюто, блін, та зараз усі такі чесні стали — хваляться, що не фарбуються, розповідають мільйонам підписників про свої фейли, а деякі навіть, пробачте, пердять на камеру. Хіба це не любов до себе справжньої? Ні. Якби вони робили це все не на камеру, то, можливо, можна було б говорити про якесь прийняття і любов до себе. А так — це чергова спроба підняти своє его, тільки вже не за рахунок схвалення чи засудження, а нібито через байдужість до думки інших. Ну-ну. Скільки я бачила цих жінок, які, наповнені “справжньою любов’ю до себе”, викладали фото, ох ти, без фільтрів, а потім судомно хапали телефон, почувши сповіщення. — Ти така гарна без макіяжу! — напише хтось, кого вона ніколи не побачить, але її усмішка розтікається і займає пів обличчя. — Стара курка, запустила себе, чим тут хвалитися, — напише наступний, і усмішка сповзе. Вона мовчить. — А я не вважаю, що не фарбуватися — це любити себе з недоліками, — напише якась панянка, і тут її прорве. І почнуться гнівні тиради про те, що ти, дорогенька, просто ще не прийняла себе, тому й пишеш гидотні коментарі. Панянка відповість щось на кшталт: моєму чоловікові подобається, коли я нафарбована гарна така, і мені не важко зробити йому приємне. І потім хвиля мізогінних жінок, чоловіків і ще якихось там гендерів набіжить, щоб розповісти, що таке любов до себе, як її знайти і як зробити так, щоб вона була схвалена суспільством. А я тим часом, коротаючи сумний понеділковий вечір, читатиму ці коментарі в Інсті й думатиму лише про одне: любов до себе — це, як мінімум, перестати бруднити руки, жбурляючи какашками в тих, із чиєю думкою ти не згодна. #книги #душа #думки #роздуми #книжкиукраїна 2 т 83 8 5
Мій перший хлопець після нашої першої прогулянки за руку по гуртожитському парку оголосив, що тепер ми пара. Мабуть, це мало б бути приємно, але мені було абсолютно байдуже. Я рано зрозуміла: гучні заяви чоловіків про «серйозні стосунки» – часто просто спосіб швидше затягнути жінку в ліжко. Та й не хотілося мені цього «разом», адже одразу було зрозуміло, що між саркастичною, нещасливою й вічно незадоволеною мною та веселим хлопцем із повної, забезпеченої родини, який викликав, тільки проходячи поблизу у одногрупниць мільйони орг*зміна, спільного бути не може. На щастя, не дурні обидва були – знайшли таке. Радіус вигину його пальців ідеально поєднувався з округлістю мого кл*тора, а чл*н із легким нахилом прекрасно масажував точку G. Для студентських стосунків – більш ніж достатньо. Але проблема в тому, що стосунки, побудовані на сексі, банально, але...будуються Тільки на сексі. А він – не валюта, яку можна зберігати під матрацом. Це радше як торги на біржі: помітила зацікавленого покупця – продай, поки воно не знецінилося. Через півроку мій хлопець зрозумів, що активи не такі вже прибуткові й цікаві для довгострокових інвестицій, та й на ринку повно нових пропозицій. Він пішов. А я і не сумувала. Потім я не сумувала й за десятком інших. Я рідко комусь відмовляла: у кожному бачила не шанс, а виклик – ну-ка, чим же ти, черговий мудак, мене здивуєш? Під пледом ненависті до чоловічої статі все ж теплілася наївна думка: може, просто носять маски мудаків, бо їх колись образили, і тепер це їхній захист? Може, чоловіки – добрі, просто треба розтопити їхнє серце, яке їм із дитинства наказували тримати під замком? Ця наївність завдала біль мільярдам жінок. У чоловіків усе навпаки. Якщо при першій зустрічі бачиш мудака – можеш не сумніватися: те, що він показує, – це ще з його спробами здаватися кращим. Далі – буде гірше. Там немає жодної «потаємної теплої душі», ретельно прихованої. Все вже на поверхні. Але мене це не лякало. Є люди, які не можуть жити без гер*їну, кок*їну чи тютюну. А мій особистий нарк*тик – нещасливі стосунки. Продовження в коментарях #кохання #любов #стосунки #книги #роздуми #психологія #текст #кохання❤️ #чоловікитажінки #чоловіки #жінки 2 т 113 9 12
Їсти те, що ти хочеш Сірий хліб, кілька в томаті, кабачкова ікра, макарони, картопля в мундирах… Якими б смачними вони не здавалися зараз комусь, для мене вони завжди будуть запахом і присмаком виживання. Зараз я заходжу в магазин і купую на обід те, що хочу, навіть якщо це не найдешевше. Але, коли я відкриваю йогурт, то фольгу все одно зверху облизувати буду завжди. Гаряча вода і можливість нормально покупатися У нас гарячої води взагалі не було, а холодна — за графіком. Поки ми назбирали на бойлер, я вже виросла і з'їхала. Але й досі будь-які якісні водні процедури асоціюються з багатством. Тепла ванна, шампунь, піна — це не буденність, а маленький рай. Подорожі і відпочинок У моєму світогляді глибоко засіло: відпочинок «за кордоном» — це для багатих. А поїхати кудись декілька разів на рік — це вже неймовірна розкіш. І досі я кайфую від думки, що можу спланувати поїздку і не відкладати третину зарплати цілий рік, щоб просто тиждень полежати на пляжі. Нове взуття Всі носили взуття «поки не розваляться». А якщо дірка — то вкладали картонку, щоб нога не мокла. Нове взуття раз на рік — це була подія рівня свята. Тепер я можу купити собі взуття тоді, коли воно потрібне, і це досі відчувається як розкіш. Пральна машинка Я думаю, багато хто пам’ятає цю рутину: великий пластиковий або металевий тазик, крижана вода й години, коли мама чи бабуся прали руками. А потім — полоскали все це по кілька разів, викручувати все вручну. Туалет «дірка в підлозі» Окремий пункт — це туалет. Хоча дома в мене був нормальний, але ті у вигляді дірки були крізь, у школі, у парках. І досі, кожен раз, коли я заходжу у ванну кімнату, де чисто, тепло, є мило, рушники й туалет, — це для мене трошки відчуття нормального життя. Ви б знали, наскільки часто я раніше соромилась свого дитинства. Не того, як воно минуло, а умов, у яких ми жили. А потім, завдяки своїй чесності в цьому блозі й вашим реакціям та коментарям, я зрозуміла, що я не одна така. 90-ті, бідні 90-ті, на межі виживання 90-ті, — це наша колективна травма. Але саме вона зробила нас тими, ким ми стали: працьовитими достігаторами, які будують майбутнє й мріють, щоб наші діти ніколи не жили так, як ми. А у вас є такі спогади? 9 т 162 8 13
Якщо ви, так само як і я, не народилися з уже відкритим на ваше ім’я рахунком у банку з шістьма нулями, у країні зі стабільним і високим ВВП на душу населення, то вибачайте, але… з великою ймовірністю ви ніколи не знайдете ідеальної країни для життя. Звісно, можна про це помріяти, але реальність така: якщо дохід середній, то комфортно жити ніде не вийде. Навіть якщо мова йде про країни з низькими цінами — все одно за короткий час після переїзду доходи та витрати підлаштовуються одне під одне, і зрештою утворюється така ж боргова яма. Можливість сходити в кафе чи орендувати авто, яку ви не могли дозволити собі вдома, швидко нівелюється. А що ж тоді робити — мучитися все життя? Взагалі-то так, людське існування здебільшого й складається з цього. Але можна зробити так, щоб це мучення було трішки приємнішим. Наприклад: Обирати країну, для базового існування в якій потрібно докладати мінімум зусиль. Навряд чи хтось буде щасливим, якщо постійно доведеться воювати з бюрократією чи ловити панічні атаки від думки, який відсоток зарплати йде на оренду житла. Ту країну, де можна займатися улюбленими хобі. Урешті-решт ми стаємо щасливими тоді, коли робимо те, що викликає посмішку на нашому обличчі. Любите кататися на лижах — то навіщо їхати в Азію? Не подобається шум, байки чи калорійна їжа — то чому тоді обирати Неаполь, наприклад? Країну, яка не ставитиме вас у становище прохача. Можливо, спочатку це й не буде помітно, але є держави, де ти завжди залишаєшся представником «третього світу». І справа не в менталітеті чи рівні зарплати, а просто так повелося. З цим багато хто змиритися не зможе. А оптимальний план, звісно, один: заробляти якомога більше грошей. Усі ці балачки про те, що «гроші нічого не значать», можуть дозволити собі лише ті, хто їх отримав просто так. Хто не змушений роками збирати на тижневу відпустку, хто не давиться тиждень дешевою локшиною, аби дотягнути до зарплати. Саме гроші купують незалежність від держав, кордонів, криз, злого начальника чи нелюбленого чоловіка. Гроші — єдина валюта, за яку купується свобода. #роздуми #еміграція #европа #думки #текст 4 т 84 4 16
Я час від часу читаю новини, переважно ті, що мають стосунок до мого безпосереднього ремесла — письменництва. І от кілька днів тому Джоан Роулінґ, яка, безумовно, не потребує представлення, зокрема й у контексті її поглядів на стать і гендер, висловила цікаву думку у відповідь на репліку Емми Вотсон, своєї давньої опонентки: — Хотіла б ти опинитися в одній камері з ґвалтівником, який ідентифікує себе жінкою? В англомовному середовищі думки розділилися: хтось підтримав Роулінґ, хтось — Вотсон. Хтось не побачив різниці. Насправді в цьому спорі Роулінґ намагалася показати, що погляди на деякі речі змінюються залежно від того, в якій соціальній групі ти перебуваєш. Легко говорити про рівність і можливості, якщо ти ніколи не стикався з їхніми наслідками у реальному житті й навіть не розумієш, як це працює. Роулінґ закинула Емму, що та ніколи не була в становищі жінок, яким доводиться лікуватися у змішаних палатах чи жити в притулках для безхатченків, тож її позиція, м’яко кажучи, упереджена. Я, якщо чесно, люблю тут, у блозі, ділитися своєю думкою практично з будь-якого приводу. Інколи ви мене підтримуєте, інколи — завалюєте тисячами негативних коментарів. Але в цьому випадку я й сама не знаю, якою була б моя відповідь. Ситуація занадто суперечлива. З одного боку, я виступаю за максимальну свободу людини бути собою, а з іншого — моя раціональна частина підказує, що це фізіологічно небезпечніше й тягне за собою більше ризиків. А ви що думаєте? #психологія #філософія #лгбт #стосунки #цікаве #думки 2 т 73 10 10
Коли мені було 10, ми вперше поїхали на море. На початку червня. Мама, звісно, додумалася, але… так дешевше. Вода була неймовірно холодна, і я, трохи зануривши пальці ніг, відмовилась пірнати повністю. Два тижні я сиділа на пляжі, просто перебираючи дрібні піщинки кримського піску. Спостерігала за людьми, які виходили з води з щасливими обличчями, і лише дивувалася: як їм вдається так переконливо брехати, не видаючи, як холодно насправді. Ніколи це море не буде приємним для мене. Але через кілька років мама знову купила квитки на поїзд до моря. Вона врахувала помилку, тож поїхали наприкінці серпня. Перші дні я не те, що купатися не ризикувала — навіть ноги помочити відмовлялася, закочуючи очі знов і знов у відповідь на такі пропозиції. Та згодом все ж таки піддалася на умовляння і ступила у воду. І як же це було приємно! Гаряча вода розтікалася під тілом, даруючи відчуття польоту, про які я так часто мріяла у дитинстві. Дрібні піщинки ніжно, майже інтимно масажували п’яти, а щекочучі хвилі сягали аж до шиї. Вилазити з моря я категорично відмовлялася. Так от. Лише через 25 років я зрозуміла, що цей екстаз першого справжнього знайомства з морем, яке не відштовхує, а теж прагне тебе пізнати, - це і є те, що ти повинен відчувати, якщо займаєшся тим, для чого ти дійсно був створений для цього світу. Тільки ти і вода, що обіймає тіло, підкреслюючи кожен м’яз, кожну пульсацію серця. Кожна хвиля мов тихий поштовх радості, таке інтимне і невидиме, що струшує зсередини, змушуючи легені знов наповнюватися повітрям і тихо посміхатися. Безмежна ванна насолоди, де кожна хвиля підкидує нові порції дофаміну, змушуючи відчувати себе живим і одночасно частиною чогось більшого, ніж ти сам. Коли ти у своєму “морі”, то хвилі не тягнуть на дно, а навпаки - піднімають на поверхню, підштовхуючи, щоб ти міг знову відчути себе легким, повітряним, майже невидимим, у своєму власному ритмі і темпі. Тихий, але непохитний екстаз, коли ти усвідомлюєш: світ не проти тебе, і навіть стихія готова співпрацювати, нагадуючи про прості моменти абсолютного задоволення. Без штучних сенсів. Тільки тіло, хвилі, сонце і маленькі піщинки, які ніжно лоскотять п’яти, а разом з ними - твою душу. 4 т 109 4 19
Є такий психологічний прийом: потрібно записати список зі ста своїх бажань. Кажуть, що коли дійдеш до кінця, стане зрозуміло, хто ти насправді, яка твоя глибинна суть. Спочатку все йшло легко. Перші десять пунктів завжди про базове: здоров’я собі та близьким, власний дім, кохана людина, пасивний дохід, машина, подорожі, творча реалізація і, звісно, кілька мільйонів, а ще краще мільярдів, на рахунку. Потім, десь на двадцятому пункті, починаєш спотикатися. Наче все важливе вже записано, але з інерції хочеться тягнути далі. І тут починають виринати такі бажання, в яких навіть собі зізнатися буває некомфортно. Ті самі, від яких ніяково. Які вони прості, буденні. Після приблизно тридцятого починаються одкровення. Вже не так просто вигадати, чого ти «повинен хотіти». І раптом у списку з’являється те, чого ти насправді соромишся. Зізнання, які зазвичай приховуєш навіть від самої себе: «щоб колишній пожалкував, кого втратив», «щоб мені заздрили», «щоб нарешті переспати з тією самою людиною». Ніяково? Є таке. Ось тут і починається правда. Після п’ятдесятого — кайф. Раптом ти перестаєш брехати й починаєш хотіти. Справжнє. «Побачити північне сяйво», «з’їсти равлика в Парижі», «проспати добу поспіль і щоб ніхто не за*бував». А все нав’язане вже закрите, залишається лише своє. А ближче до сотні розумієш: справа ж не в тому, щоб виконати цей список. Та й навіщо він у повному обсязі? Суть такої практики виявилася в тому, щоб зрозуміти: бажання — це дзеркало. Вони показують, де ти насправді. Що для тебе важливо, чого ти боїшся, за що тримаєшся і від чого готова відмовитися. #психологія #роздуми #письменництво #текст #стосунки #бажання #мрія #мрій #мріїзбуваються #книги #душа #думкивголос #мудріслова 2 т 73 0 33
Services and Prices
Story min 100 UAH
Post (photo) min 200 UAH
Posr (video) min 200 UAH
Story + Post min 250 UAH
Carousel min 400 UAH
Offer min 500 UAH
* To order, create an offer
Reviews
Leave review

No results found